1
(40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?
2
(40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш?
3
(40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне?
4
(40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного?
5
(40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх?
6
(40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв?
7
(40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову?
8
(40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини!
9
(41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.
10
(41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
11
(41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!
12
(41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
13
(41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
14
(41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
15
(41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.
16
(41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
17
(41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
18
(41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!
19
(41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!
20
(41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
21
(41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.
22
(41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
23
(41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.
24
(41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
25
(41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
26
(41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
27
(41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
28
(41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
29
(41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
30
(41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.
31
(41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
32
(41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
33
(41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
34
(41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!
