1
І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2
Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3
Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4
того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!
5
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався.
6
Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?
7
Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?
8
Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9
вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!
10
Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.
11
Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.
12
І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.
13
у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14
спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,
15
і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм.
16
Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17
Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?
18
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!
19
Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!
20
Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди.
21
Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!
