Иов глава 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе.

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху.